Черкаський навчально-виховний комплекс
«Загальноосвітня школа I-III ступенів - ліцей спортивного профілю №34»
Черкаської міської ради Черкаської області

ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ – 70 РОКІВ

70 років тому, 7 січня 1954 року на карті України постала нова область – Черкаська. З історичної точки зору це не було чимось надзвичайним. Адже зміни й удосконалення адміністративно-територіального устрою країн світу явище закономірне. Це основа територіальної організації держави з метою забезпечення оптимальної реалізації її функцій (економіка, фіскальна, військово-мобілізаційна та інші). Десь такий устрій є стабільним впродовж тривалого часу, десь зміни відбуваються частіше.

У нашій динамічній і непростій історії адміністративно-територіальний устрій зазнавав чимало трансформацій – староства, полки і сотні, повіти і губернії, райони і округи. З 1932 року було запроваджено поділ на області, кількість яких збільшувалася, виходячи, як правило, із соціально-економічної доцільності.

1. Короткий історичний екскурс

В різні історичні періоди землі сучасної Черкащини входили переважно до Черкаського, Канівського, Чигиринського, Корсунського, Звенигородського староств. У часи Української козацької держави середини ХVІІ століття – до складу Чигиринського, Черкаського, Уманського, Корсунського, Канівського, Кропивнянського, Іркліївського та Лисянського полків. З кінця ХVІІІ століття – до повітів Київської та Полтавської губерній. В 1920-х роках – це частина тодішніх Шевченківської (Черкаської), Уманської та Золотоніської округ. З введенням у 1932 році обласного поділу територія сучасної Черкащини входила до Харківської (пізніше – до Полтавської), Київської, Кіровоградської та Вінницької областей.

2. Передумови утворення Черкаської області

Щодо необхідності утворення Черкаської області, то таке рішення мало своє обгрунтування. Ідея утворення нової області на офіційному рівні вперше була обговорена 28 грудня 1953 року на засіданні президії ЦК КПУ. Головним мотивом доцільності утворення Черкаської області було «розукрупнення Київської області, наближення керівництва і обслуговування віддалених районів».

Дійсно, Київська область на той час була найбільшою в Україні, займаючи 41, тис. кв. км. Протяжність її з півночі на південь складала 350 км. Віддаленість окремих південних районів від обласного центру (залізницею 200–325 км) значно ускладнювала керівництво сільським господарством і промисловістю цих районів.

Тому було вирішено найбільш віддалені 20 південних районів Київської області виділити в окрему область – Черкаську, доповнивши її 6 районами Полтавської, 2 – Кіровоградської і 1 – Вінницької області. Бралося до уваги, що пропоновані райони «за своїми економічними, природними і кліматичними умовами є однорідними, з провідною культурою в сільському господарстві – цукровим буряком і наявністю крупної цукрової промисловості».

Пропозиції керівництва республіки були сформульовані у поданні, на основі якого 7 січня 1954 року й було видано указ «Про утворення у складі Української РСР Черкаської області».

3. Так починалася область

До складу новоутвореної області включалися:

– з Київської області: 3 міста обласного підпорядкування – Черкаси, Умань, Сміла та такі райони в тодішніх адміністративних межах – Бабанський, Букський, Вільшанський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський, Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигірський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський і Шполянський;

– з Полтавської області: Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський і Чорнобаївський райони;

– з Кіровоградської області: Златопільський і Кам’янський;

– з Вінницької області: Монастирищенський район.

Таким чином, на час утворення Черкаська область включала 29 районів і 3 міста обласного підпорядкування. До складу області 12 лютого 1954 р. з Кіровоградської області було вклю чено Чигиринський район. У складі області тоді було ще 12 міст, 19 селищ міського типу, а всього 815 населених пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським радам.

Загальна площа області на той час становила 21,1 тис. кв. км. Чисельність населення – 1 млн 497 тис. осіб, з них переважна більшість проживала в сільській місцевості – 1 млн 236 тис. (82,6 %). Серед населення новоутвореної області українці становили 93,9 %, росіяни – 4,5 %, євреї – 0,9 %, білоруси – 0,3 %, поляки – 0,1 %. Усього на Черкащині тоді проживали представ ники 49 національностей.

4. Перші кроки

Відразу після підписання указу про утворення області розпочалася практична робота з його реалізації. Для вирішення організаційних питань щодо формуванню апарату управління та налагодження його роботи до Черкас прибула група управлінців на чолі з Борисом Вольтовським, який мав

очолити майбутній обком партії і стати першим керівником області. Через двадцять років він, згадуючи січневі дні 1954 року, згадував, що «старовинне одноповерхове містечко, в якому ще помітні були сліди війни, зустріло нас сніговими заметами і незвичною тишею – міського транспорту фактично не було. Комунальне господарство було слаборозвинуте… У селах ще можна було побачити землянки, невеликі приземкуваті хатки».

До сформування управлінських ланок партійного та державного керівництва областю, усі владні функції виконувало затверджене в Києві оргбюро. На своєму першому засіданні 13 січня 1954 року цей тимчасовий орган розглянув питання про розміщення створюваних обласних організацій, про назву обласної газети та низку інших питань.

10–11 березня відбулася перша обласна партійна конференція. Першим секретарем обкому КПУ обрано 47-річного Б. І. Вольтовського, який добре знав сільськогосподарське виробництво і мав значний управлінський досвід обласного масштабу.

Наступного місяця, 16 квітня, на першій сесії обласної Ради депутатів трудящих було завершене формування державного апарату. Головою облвиконкому обрано 34-річного Івана Лутака – фахівця сільськогосподарської галузі, добре обізнаного з Черкащиною по роботі на посаді керівника Христинівського району й завідувача сільгоспвідділу Київського обкому. Як і Вольтовський – фронтовик, за національністю обидва – українці.

5. Інформаційний простір молодої області

Рівно через місяць після указу про утворення Черкаської області, 7 лютого 1954 р. побачив світ перший номер обласної газети, яка отримала типову для того часу назву «Черкаська правда» (нині – «Черкаський край») і була офіційним друкованим органом обкому КПУ і облвиконкому. Першим редак тором обласної газети був Є. М. Гольцев (у наступні роки редакційний колектив очолювали Л. П. Шитова, В. П. Мислюк, Б. П. Педченко, В. С. Головковський, С. Х. Халупінський, Т. С. Калиновська).

Головна газета області виходила великим форматом шість разів на тиждень, і вже з 1 травня її тираж становив 40 тис. примірників. «Черкаська правда» разом з невеликим партійним бюлетенем «Блокнот агітатора» були тоді єдиним друкованими виданнями обласного рівня.

Крім «Черкаської правди», міськрайонних і районних газет, в колгоспах і на підприємствах видавалося 188 багатотиражних, як правило, малоформатних газет з разовим тиражем близько 140 тис. примірників.

3 лютого 1960 р. вийшов перший номер обласної газети «Молодь Черкащини» – органу обкому комсомолу. Її першим редактором був Г. В. Суховершко.

На двадцять четвертий день утворення області, 31 січня 1954 року вперше в ефірі прозвучали слова «Говорять Черкаси…», що ознаменувало початок обласного радіомовлення. Спочатку радіоінформацією займався очолюваний І. Ф. Назаренком відділ, підпорядкований обласному управлінню культури. У листопаді 1957 року відділ перейменовано в обласну редакцію радіомовлення, а в квітні 1963 року він набув статусу обласного комітету по радіомовленню і телебаченню. З 1958 року в колективі комітету почав працюва ти Л. А. Рябіщук, який згодом став його головою. За його активної участі комітет був реорганізований в обласну державну телерадіокомпанію. Тоді ж було збудоване і обладнане необхідною апаратурою нове приміщення.

ПЕРШЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

Без перебільшення перше десятиріччя молодої області було визначальним у подальшому її розвитку і становленні не тільки як адміністративно-територіальної одиниці, а й значного економічного та культурного регіону України. У ті, ще не далекі в часі від війни і повоєнної відбудови роки, самовідданою працею черкащан закладалися підвалини майбутніх здобутків краю. То були роки пошуку і вдалих рішень, досягнень і прорахунків.

Яким було суспільно-політичне життя, які проблеми економічного, соціально-культурного характеру доводилося розв’язувати?

6. Хрущовська «відлига»

Час утворення Черкаської області на початку 1950-х років для жителів краю був позначений не тільки завершенням відбудовчих процесів і налагодженням мирної праці, а й очікуванням назріваючих у суспільстві радикальних змін, своєрідною точкою відліку яких стала смерть Сталіна.

У свідомості людей зріло розуміння необхідності відходу від минулого. Серед дій, що символізували початок «хрущовської відлиги» і процесу певної лібералізації, важливе значення мало скасування у вересні 1953 року позасудових органів, розпочате реформування сільськогосподарського виробництва, припинення кампанії проти націоналізму, зростання українського чинника у різних сферах суспільного життя.

Тоді люди жадібно ловили кожну новину, слідкуючи за подіями у центрі і пов’язуючи з прийнятими там рішеннями свої сподівання на краще. Такою ключовою подією, що стала імпульсом до поглиблення і розширення лібералізації суспільного життя став ХХ з’їзд КПРС 1956 року, на якому було засуджено культ особи Сталіна і пов’язані з ним злочини.

Впродовж усіх днів роботи з’їзду (14–25 лютого 1956 р.) жителі Черкащини мали змогу знайомитися з його матеріалами, які друкувала газета «Черкаська правда» у щоденних випусках, які складалися із 4–6 сторінок формату А3. Однак доповідь Хрущова на закритому засіданні з’їзду, в якій було засуджено культ особи Сталіна, масовий терор та злочини другої половини 1930-х – початку 1950-х років у пресі тоді відкрито не публікувалася. Вона була розіслана в усі партійні осередки для обговорення. Умовно «закрита» доповідь офіційно була опублікована лише у 1989 р.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті Черкащини сприяла розпочата реабілітація жертв сталінських репресій і часткова амністія ув’язнених. Відносної масовості звільнення незаконно репресованих громадян із ув’язнення набуло у травні 1954 року із прийняттям урядового рішення про перегляд кримінальних справ засуджених комісіями, які були створені на союзному, республіканських і обласних рівнях.

Проте реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х рр. мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені. І лише в роки незалежності України були вжиті заходи щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму. На сьогодні цим займається Національна комісія з реабілітації, яка надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій. Також працюють регіональні комісії, у тому числі і у Черкаській області.

На Черкащині в часи «хрущовської відлиги» важливе значення для оздоровлення духовної атмосфери у середовищі інтелігенції краю мало повернення після багаторічних ув’язнень і заслань відомих громадських діячів Надії Суровцової і Григорія Храбана.

Повернувшись у 1957 р. до Умані, Надія Віталіївна Суровцова, після 30 років перебування за сфабрикованими звинуваченнями у тюрмах і таборах, поринула у громадську роботу – допомагала впорядковувати фонди Уманського краєзнавчого музею, організовувала виставки майстрів народної творчості, збирала матеріали про відомих людей краю, писала спогади. Її оселя стала своєрідним духовним осередком, куди надходили листи з усієї України та із-за кордону, з’їжджалися однодумці, яких об’єднували патріотизм і любов до України.

Зазнавши необґрунтованих репресій, майже 15 років провів в ув’язненні і засланні завідувач відділом народної освіти з Умані Григорій Юхимович Храбан. Після реабілітації він повертається до міста, де, очоливши краєзнавчий музей, з величезною наснагою займався дослідженням історії рідного краю, друкував наукові і науково-популярні статті, нариси. Вінцем його багаторічної подвижницької наукової праці стала книга «Спалах гніву народного» про гайдамацький рух і повстання Коліївщину. Разом з Н. В. Суровцовою він переклав поему Трембецького «Софіївка».

Розпочатий у період десталінізації реабілітаційний процес на Черкащині триває і сьогодні. Вивчення справ репресованих засвідчує, що під репресії підпадали представники різних верств населення – від малописьменних і неписьменних людей, які не мали ніякого стосунку до політики, до священиків та інтелігенції. Їх звинувачували у належності до неіснуючих антирадянських організацій, шпигунстві, диверсіях, шкідницт –

ві на виробництві. За неповними даними лише на Катеринопільщині репресій зазнали близько 2000 осіб, на Лисянщині – близько 1500. Значна частина з них була засуджена до вищої міри покарання. Подібна ситуація була і в інших районах краю.

Станом на 2018 рік у Черкаській області розглянуто на предмет реабілітації понад 12 тисяч кримінальних справ, за якими реабілітовано 35145 громадян. Їх імена вміщені у багатотомній серії книг «Реабілітовані історією. Черкаська область».

7. Проблеми енергетики

Після утворення області важливим завданням стало налагодження управління галузями економіки та соціальної сфери як єдиного комплексу. На той час в економіці Черкащини переважав аграрний сектор. Виходячи із такої структури, особливої уваги вимагав розвиток електроенергетики, транспорту та промислових галузей.

Досить швидко формувався територіально-виробничий комплекс навколо шахтарського міста Ватутіне, що постало в повоєнні роки в степу за 10 км від Звенигородки. Зростав видобуток бурого вугілля в розроблюваному поблизу міста Юрківському буровугільному басейні. Якщо в 1955 році видобуток вугілля тут складав 1,8 млн. тонн, то в 1958 році – 2,4 млн. тонн. Одночасно з шахтним способом наприкінці 1953 року розпочався відкритий видобуток вугілля небаченим в наших краях транспортно-відвальним мостом, який дістався юрківським гірникам за репараціями з переможеної у війні Німеччини. Цей самохідний агрегат спроможний був розробляти вибій висотою 50 метрів, знімаючи шар грунту на ділянці шириною понад 300 метрів, відсипаючи відвали висотою 65 метрів з потужністю 2100 кубометрів за годину. Висота відвального моста складала 82 метри, а вага – 8 тисяч тонн.

У зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС в 1959 – 1960-х роках здійснювалося заповнення створеного греблею найбільшого в Україні за площею водосховища 2252 квадратних кілометри. Разом з населеними пунктами Полтавської і Кіровоградської областей в зоні затоплення опинилися 36 сіл Черкащини, жителі яких переселялися в перенесені в інші місця села.

Так, в Чигиринському районі жителі сіл Рацеве, Калантаєве, Кожарки, Адамівка переселилися до ,,нового” села Рацеве. До розміщеного на новому місці села Тіньки були відселені жителі самих Тіньок та сіл Бужин, Тарасівка, Шабельники. Змінило розташування старовинне село Боровиця. Односельцями переселеного із зони затоплення села Топилівка стали жителі села Мудрівка.

На Чорнобаївщині жителі переселених сіл Мойсенці та Демки вибудували нове село Придніпровське. До нового села Васютинці переселилися жителі сіл Старе, Налесні і самих Васютинців, а переселенці сіл Самовиця, Мутихи, Більки утворили село Ленінське. Жителі сіл Бузьки та Пищики утворили село Жовтневе. У нове село Москаленки переселилися мешканці Котлового та Москаленок. Село Нова Українка було створено вихідцями із села Митьки, а Жовтневий Промінь – з сіл Дубинка та Красне.

У Золотоніському районі вихідці із сіл Домантове, Коробівка, Бурдоноси поселилися у ,,новому” Домантовому, у Новодмитрівці живуть переселенці із колишніх сіл Хрести, Желізки, Липівське.

У Черкаському районі на новому місці продовжують свою історію села Леськи, Сагунівка й Ломовате, які згодом об’єднались в одне село – Сагунівку. Жителі Худяків і Талдиків проживають у нових Худяках.

Одночасно з такими позитивними наслідками спорудження гідроелектростанцій на Дніпрі як екологічно безпечна і дешева електроенергія та регулювання накопичення водних ресурсів для постачання дніпровської води в густонаселені райони індустріального Подніпров’я і Донбасу, а також степового Криму, ця акція мала й негативні наслідки. Крім затоплення значних площ родючих земель, десятки тисяч людей були відірвані від свох прабатьківських осель і переселені в інші місця.

З початком добування бурого вугілля стала до ладу Юрківська брикетна фабрика. Нарощувала свої потужності Юрківська ТЕЦ, яка в 1960 році забезпечувала електроенергією три райони області – Звенигородський, Катеринопільський і Шполянський.

В 1958 році було завершено будівництво першої черги Уманської ТЕЦ потужністю 12 тис. кіловат, а в 1968 році на проектну потужність в 230 мегават вийшла Черкаська ТЕЦ. Вагомим поповненням енергобалансу області стало підключення її у 1960 році до Кременчуцької ГЕС. А в 1975 році вступила в дію Канівська ГЕС. Цілком виправданим було будівництво невеликих електростанцій на річках області – Гнилому Тікичі, Гірському Тікичі, Росі, Ятрані та інших річках.

В молодій області гостро постало питання електрифікації, оскільки більшість населених пунктів, передусім сіл, не була електрифікована. Розгорнулася робота з будівництва ліній електропередачі та підстанцій. Вже в 1955 році загорілися електролампочки в понад 5 тисячах оселей, а в травні 1970 року до електромережі було підключено останні будинки сільських жителів.

8. Транспортне сполучення

Болючою проблемою залишалося транспортне сполучення, особливо з віддаленими від обласного центру районами. У весняне та осіннє бездоріжжя з Черкас до Умані та навколишніх районів можна було дістатися лише залізницею або гужовим транспортом. Тому одним із пріоритетних завдань стало будівництво автомобільної дороги з твердим покриттям Черкаси – Умань, яка мала з’єднати обласний центр з витягнутими зі сходу на захід правобережними районами.

Люди старшого віку пам’ятають як на майбутній трасі від Черкас до Умані влітку під пекучим сонцем кипіла робота – підвозився камінь, пісок і десятки розкиданих вздовж траси бригад вручну клали бруківку. Пізніше таким же напівкустарним способом укладався й асфальт, який варили тут же у великих чанах. Та попри слабку технічну оснащеність шляхових служб вже на початку 1960-х років Черкаси були з’єднані з усіма районами надійними дорогами з твердим покриттям.

Удосконалювалися й інші види транспорту. На дільницях Знам’янка – Шевченко та Цвіткове – Городище пішли перші електропоїзди, на інших паровози були замінені тепловозами.

В Черкасах 6 травня 1961 року вступив в дію новий річковий порт. Обласний центр мав повітряне сполучення з Києвом, Сімферополем, Одесою, а згодом з Москвою, Ленінградом та іншими містами. Регулярними стали авіарейси до більшості райцентрів, де також були зльотно-посадочні полоси і невеликі аеровокзали. Наприклад, в кінці 1960-х років, наприклад, із Звенигородки здійснювалися авіарейси до Києва, Хмельницького, Харкова, Полтави, Черкас та Умані.

9. Промисловий розвиток

Розвивалося машинобудування. На Черкаському машинобудівному заводі освоїли випуск нового устаткування для м’ясокомбінатів, консервних заводів та підприємств громадського харчування; на Уманському – сільськогосподарських машин, кормозапарників, транспортерів; на Смілянському – устаткування для цукрової промисловості. Кам’янські машинобудівники освоїли виробництво обладнання для легкої і хімічної промисловості.

Наприкінці 1950-х років на Черкащині започатковується приладобудування. В 1957 році вступив у дію Уманський завод електровимірювальних приладів „Мегометр”. З його потокових і автоматичних ліній сходило понад 20 найменувань приладів. З 1962 року веде свою історію черкаський завод ,,Фотоприлад” (нині науково-виробничий комплекс ,,Фотоприлад”). Свою виробничу діяльність це підприємство розпочало на площах колишньої промартілі ,,Перемога”, випускаючи вироби, виготовлення яких було передано з інших підприємств, зокрема з київського заводу ,,Арсенал” – одного з найбільших виробників оптичних приладів та оптико-електронних систем.

Збільшувалися потужності традиційних для Черкащини галузей харчової промисловості – цукрової, маслоробної, борошномельної. У 1960 році виробництво цукру досягло 474,2 тис. тонн. Один лише Черкаський консервний комбінат щорічно почав виготовляти 80 млн банок овочевих і м’ясних консервів.

В другій половині 1950-х років радянське керівництво взяло курс на прискорений розвиток хімічної промисловості як чинника розвитку усіх галузей економіки. У виконанні масштабних програм значне місце відводилося й Україні.

Одним із центрів майбутніх підприємств ,,великої хімії” стають Черкаси, де розпочинається спорудження підприємств хімічної промисловості, яка в майбутньому значною мірою визначала економічний розвиток, а заодно і проблеми регіону. Першим потужним підприємством „великої хімії” став завод хімічного волокна, спорудження якого розпочалося в 1956 році. Перша черга цього підприємства стала до ладу в 1961 році, а друга – в 1964 році.

У серпні 1962 року було затверджено проектне завдання на будівництво заводу азотних добрив в місті Черкасах. А вже у вересні розпочалося будівництво аміачного виробництва. У травні 1963 року відбулося об’єднання заводу азотних добрив із заводом іонообмінних смол, що будувався, i таким чином було визначено повну остаточну назву підприємства – Черкаський хімічний комбінат (пізніше – „Азот”). Вже у грудні наступного року на комбінаті введено в дію відділення з виробництва аміачної води потужністю 432 тис. тонн у рік, а 14 березня 1965 року – здано в експлуатацію першу чергу виробництва аміаку потужністю 108 тисяч тонн щороку й отримано перший аміак.

Динамічний розвиток області у 1960-х роках створив передумови для перетворення її з аграрної в індустріально-аграрну. Індустріальне обличчя краю у цей період визначали машинобудування, зростаюча швидкими темпами хімічна промисловість, об’єкти паливно-енергетичного комплексу, легка та харчова промисловість.

Проте, одночасно з поступальним розвитком, в економіці області мали місце значні прорахунки і недоліки, породжені командно-адміністративними методами управління. На якості роботи негативно позначалися штурмівщина, розпорошення коштів, великі обсяги незавершеного будівництва. Низькою залишалася механізація вантажно-транспортних та інших трудомістких робіт.

Не на користь справі були непродумані реорганізації управління. Так, Черкаська область спочатку входила до Київського раднаргоспу, потім до Черкаського, а згодом – знову до Київського. Плани нерідко складалися без достатнього економічного обгрунтування і часто мінялися. Зокрема, план 1962 року тресту „Черкасжитлобуд” зазнавав коригувань 13 разів, а тресту „Черкасхімбуд” – 16 разів.

(Далі буде)

Шановні батьки майбутніх першокласників! Запрошуємо вас на батьківські збори, які відбудуться 18 червня 2024 року о 18.00. Чекаємо на зустріч в актовій залі.

В НВК №34 вільна вакансія соціального педагога та прибиральниці. За детальною інформацією звертатися в приймальню директора чи за номером телефону 38 (0472) 31-55-31

Шановні гості нашого сайту! Сайт знаходиться на етапі заповнення та коригування. Якщо знайшли проблему (щось не працює) або відсутня інформація, можете нам підказати. Телефонуйте чи пишіть. Дякуємо!