Калашник Микола народився 29 квітня 1989 року в м. Черкаси в сім’ї Олександра Васильовича та Світлани Валентинівни Калашників. Він був другою дитиною в родині, мав старшу сестру Марію. З 1996 по 2004 рік навчався в НВК №34. 

У вересні 2004 року вступив на навчання до ПТУ № 17 м. Черкаси, яке закінчив у 2007 році, здобувши кваліфікацію оператор ЕОМ, слюсаря-складальника радіоелектронної апаратури. В 2011 році вступив на контракту службу до лав ЗСУ. Микола проходив службу у військовій частині 2167, у 72-ій бригаді м. Біла Церкви старшим навідником гаубичної артилерійської батареї. 72 окрема механізована бригада ЗСУ – одна з найбільших і найстарших підрозділів ЗСУ.

З перших днів російської агресії проти України особовий склад 72ї бригади став на захист держави. Офіційно вважається, що бойовий шлях бригади розпочався 8 березня 2014 року.  Спочатку бригада, де служив Микола, охороняла підхід до моря біля Бердянська, потім була Амвросіївка і Маринівка. Довгий час, фактично перебуваючи в оточенні, затисненій між російськими регулярними військами на кордоні і банд. Формуваннями в окупованих ворогом містах, потерпаючи від перехресних обстрілів з обох боків, військовослужбовці бригади мужньо обороняли довірену їм ділянку кордону. 12 липня 2014 року російські терористичні угрупування двічі обстріляли з мінометів блокпост наших військових в районі с. Червона Зоря Шахтарського району Донецької області. 

Під час обстрілу одна з мін влучила в самохідну арт.установку «Акація», всередині якої перебував Микола. Побратим Владислав Бєлорус кинувся на допомогу, але внаслідок детонування боєкомплекту – обоє військовослужбовці загинули. 

Калашник Микола нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Черкаси». 14 травня 2015 року на честь загиблих в АТО черкащан було відкрито пам’ятний знак – кований хрест майже 4м. висотою та 2 шириною, щоб навічно закарбувати в пам’яті людей подвиг наших земляків, героїчно загиблих під часто проведення АТО. На ньому – фото 20 ГЕРОЇВ, які віддали своє життя за Україну на її східних кордонах. Серед цих фотографій є і фотографія Миколи Калашника. 

Спогади сестри Миколи Марії

Коля був добрим і спокійним хлопцем, до нього завжди всі «тягнулися», він мав багато друзів у дворі. Ніколи ні з ким не бився, не конфліктував. В дитинстві за ним частенько бігала ватага дітей різного віку. В нашій родичі завжди панував мир, доброта і злагода. Ми росли, постійно відчуваючи любов і піклування свої батьків. Ми любили всі разом відпочивати на дачі, до нас приєднувалися ще 2 2-юрідних братів і такою компанією ми завжди проводили дозвілля. Любили їздити на острови, вчилися рибалити. Коли Коля підріс, риболовля стала його улюбленою справою. Він не тільки рибалив, але і міг приготувати рибу, сам її маринував. 

Микола шукав своє покликання – хотів усе спробувати, відвідував різні гуртки, секції тенісу і боксу, був членом клубу юних моряків. У школі з ним ніколи не було проблем, і хоча навчався він посередньо – поведінку не порушував – був спокійним і доброзичливим. Мама дуже любила Колю. Між ними був дуже міцний зв’язок і коли мами у 2013 році не стало, Коля дуже важко переживав цю втрату. Щодо служби, то Коля ніколи не жалкував про те, що вступив до лав ЗСУ, він підписав службу на контракті. Микола часто тренувався та займався самопідготовкою. Коли народився мій перший син – Коля завжди допомагав мені матеріально. Мріяв створити власну сім’ю, на нього в Білій Церкві чекала дівчина, але не судилося… За тиждень до загибелі, Коля зателефонував і розповів як поряд з ним пролетів снаряд і вцілив у бочку з водою – тоді він був на крок від смерті. Але він був оптимістом – не падав духом і чесно виконував свій обов’язок. Вдома зберігаються його нагороди, але вони не замінять брата, якого мені так не вистачає…